У Маріуполі під час навчального процесу вхід до школи заборонений для всіх відвідувачів

     Шановні батьки школярів! Звертаємо вашу увагу, що в Маріуполі продовжують діяти накази департаменту освіти і науки Донецької облдержадміністрації від 05.08.2016 № 293 «Про організацію роботи щодо забезпечення життєдіяльності учнів, вихованців у 2016-2017 році» та управління освіти Маріупольської міської ради від 22.08.16 № 740 «Про організацію роботи з охорони праці працівників, безпеки життєдіяльності учнів та вихованців в 2016-2017 році», згідно з якими вхід у приміщення навчального закладу дозволений тільки учасникам навчального процесу.

В школу заборонено вхід стороннім особам, а батьки та родичі дітей повинні чекати їх біля входу в навчальний заклад. Просимо поставитися з розумінням до цього рішення, все це необхідно задля безпеки дітей. У школах продовжать вести журнал реєстрації відвідувачів, а також діє заборона на розміщення стороннього автотранспорту на територіях, прилеглих до шкіл.

Якщо ви побачили сторонньої людини в будівлі навчального закладу, то необхідно звернутися в поліцію, набравши короткий номер «102». Крім того, в школах встановлені тривожні кнопки. Представники правоохоронних органів негайно прибудуть на місце для усунення можливої загрози життю та здоров'ю дітей.

Нагадаємо, 9 лютого стався інцидент, коли в одну зі шкіл міста проникла група невідомих осіб. Їх дії завдали шкоди здоров'ю дітей. Про даний факт проінформовано поліція, проводиться перевірка. Управлінням освіти розпочато службове розслідування.

 

Під головуванням заступника міського голови Ксенії Сухової, з метою запобігання виникнення подібних ситуацій зібрали нараду, в ході якого керівникам загальноосвітніх установ нагадали про правила цивільної та медичної безпеки.

 

Абетка виживання

 

Я знаю напам'ять усі адреси, номери те­лефонів та імена людей, яким довіряю.

Люди, котрим я довіряю, – це мої батьки чи хтось інший, хто дбає про мене та хоче, щоб я був/була у безпеці.

Я пам'ятаю про телефони спеціального та негайного виклику: «101» (пожежна охо­рона), «102» (міліція), «103» (швидка медична допомога).

У мене є номери телефонів дільничного інспектора, соціальної служби й телефону довіри.

Я нікому не дозволяю принижувати й об­ражати мене.

Я не ходжу сам/сама по вулиці увечері чи вночі.

Я ніколи не розмовляю з незнайомими людьми, нікуди з ними не йду, нічого у них не беру, не сідаю до них в автомобіль.

Якщо мені загрожуватиме небезпека, я буду тікати, кричати, привертати до себе увагу.

Я не ввійду з незнайомцями до ліфту.

Я не впускаю в помешкання незнайомців, якщо я сам/сама вдома.

Я знаю, де лежить моє свідоцтво про на­родження.

Якщо зі мною трапиться щось недобре, я негайно розкажу людям, яким довіряю.

Я чітко та послідовно знаю, що робити­му, куди зателефоную, піду, кому розповім, якщо зі мною трапиться щось недобре.

 

ПРАВИЛА БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ В ІНТЕРНЕТІ

 

Я не надаю жодної особистої інформа­ції (ім'я, вік, адреса, номер телефону, но­мер школи, місце роботи батьків) без згоди батьків.

Якщо я отримаю інформацію, що змусить мене почуватися некомфортно, то одразу розповім батькам або вчителю.

Мої батьки знають усіх, із ким я спілку­юся в Інтернеті.

Я ніколи не погоджуся зустрітися з люди­ною, з якою познайомився/познайомилася в Інтернеті, без попередньої згоди батьків.

Якщо я вирішу зустрітися з цією люди­ною, то це буде людне місце, і я запрошу одного з батьків.

Я ніколи не вишлю свої фото людині, з якою познайомився/познайомилася через Інтернет, не порадившись із батьками.

Я не відповідатиму на листи чи прохання, що викликають у мене відчуття дискомфорту або сорому.

Разом із батьками ми встановимо мої пра­вила роботи в Інтернеті: час та сайти, які мені дозволено відвідувати.

ЗАХИСТ ДІТЕЙ ТА ЇХНІХ ПРАВ У СУСПІЛЬСТВІ

 

 Насильство над дітьми розглядається як порушення прав людини, приклад примусового контролю, який одна людина здійснює над іншою, домагання, будь-які інші дії чи бездіяльність, що полягають у застосуванні психічного, емоційного тиску або фізичної сили для заподіяння шкоди.

 

Дитинство – період життя людини, коли формуються найважливіші функ­ції організму, активно здійснюється засвоєння моральних норм, знань і ціннос­тей, що дозволяє малюку почуватися пов­ноцінним членом суспільства.

Можна сказати, що діти – це особлива соціально-демографічна група населення з ві­ковими обмеженнями від народження до 18 ро­ків, яка має свої права, інтереси, специфічні проблеми, але не може відстоювати і захищати їх перед суспільством. Унаслідок цього сьо­годні досить гостро постає проблема захисту дітей та їхніх прав. Умови, що склалися в на­шій державі у сфері виживання та розвитку дітей (матеріальне забезпечення, стан охо­рони здоров'я, система освіти і виховання, виховний потенціал сім'ї, розвиненість дер­жавної турботи про дітей і законодавчі нор­ми, які відстоюють життєво важливі права та інтереси дітей), не завжди відповідають нормам міжнародного права.

Першу спробу створення пакету норм щодо захисту прав дитини зробила Ліга На­цій після закінчення Першої світової війни. У межах правотворчої діяльності цієї між­народної організації було підписано угоди про припинення торгівлі жінками та діть­ми. Найважливішим актом щодо захисту дітей стала Женевська декларація 1924 р., а в 1952 р. – Декларація ООН про права дитини. Також було створено міжнарод­ні організації: Дитячий фонд ООН (1946), ЮНІСЕФ. Їхньою основною функцією стало надання допомоги країнам у вихованні дітей та захисті їхніх прав. Крім того, у 1989 році було прийнято Конвенцію ООН про пра­ва дитини, яка визнала дитину суб'єктом права, а її інтереси – пріоритетними перед потребами соціуму. Положення Конвенції можна звести до чотирьох основних вимог: виживання, розвиток, захисті забезпечення активної участі дитини в житті суспільства.

Законодавство України визначає охорону дитинства за стратегічний загальнонаціо­нальний пріоритет, забезпечує реалізацію прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист і всебічний роз­виток. Держава здійснює захист неповно­літніх від усіх форм фізичного і психічного насильства, образ, недбалого і жорстокого поводження з ними, експлуатації, зокрема батьками та особами, які їх замінюють.

Проте випадки жорстокого поводження з дітьми, зневажання їхніх інтересів трап­ляються в сучасному суспільстві, тому зазна­чена проблема є нині надзвичайно актуаль­ною. Діти не знають своїх прав та обов'язків, бояться звернутися по допомогу в разі ви­никнення ситуації насилля. Тому необхідно проводити цілеспрямовану роботу для по­передження насильства над дітьми.

 

ВИДИ ЖОРСТОКОСТІ ЩОДО ДІТЕЙ

1.   Фізичне насильство – усі форми трав­матизму, спричинені навмисними діями до­рослих: перелами кісток, черепно-мозкові травми, синці на тих частинах тіла, на яких вони не повинні з'являтися, коли дитина грається, опіки, подряпини, опіки від ци­гарок, сліди людських укусів; споживання невідповідної їжі, напоїв або медикаментів (наприклад, наркотиків чи алкоголю, щоб змусити дитину заснути);
2.  Сексуальне насильство. Це залучення дітей або підлітків до 18 років до сексуаль­ного життя дорослих без розуміння та згоди перших на це, а також просте споглядання чи присутність при сексуальних діях або сек­суальна експлуатація дитини.

3. Емоційне (психічне) насилля – це вплив на психіку дитини шляхом залякування, по­гроз (зокрема фізичною розправою), щоб зламати волю до опору, заблокувати відстою­вання своїх прав та інтересів, примус робити те, що суперечить її моральним принципам, висміювання, дратування, кривдження, за­лякування, постійна критика, ігнорування, приниження, тероризування.

4. Байдуже ставлення (занедбання дити­ни) – небажання задовольнити потреби в одязі, їжі, медичній допомозі, тобто батьки не надають адекватну опіку і захист.

Зневажанню і насиллю над дітьми, спри­яють певні соціальні й культурні умови:

•   відсутність у соціальній свідомості чіт­кої оцінки фізичних покарань;

• демонстрація насильства у засобах ма­сової інформації;

• неможливість своєчасно встановити факт насильства і здійснити втручання, тому що цього не Дозволяють права громадян на недоторканість приватного життя, влас­ну та сімейну таємницю, закріплені у Кон­ституції;

·         відсутність ефективної превентивної політики держави;

·         недостатнє розуміння суспільством на­сильства як соціальної проблеми;

·         низька правова грамотність насе­лення;  

·         погана обізнаність дітей про свої права;

·           недосконалість законодавства.

Жертвою, як стверджують досліджен­ня у сфері віктимології, може стати кожен учень, проте дуже часто нею виявляється найслабший або та дитина, яка чимось від­різняється від інших.

Профілактична робота з попередження жорстокості й насильства серед дітей та мо­лоді в навчальному закладі має бути невід'ємним компонентом і необхідною ланкою цілісного процесу виховання. Водночас не­від'ємною частиною цієї системи має бути виховна робота з тими, хто входить до найближчого оточення учня.        

Можна виділити два основні напрями роботи з попередження та подолання жор­стокості й насильства в межах навчального закладу:

1. Індивідуальна та групова робота.
2. Корекція і втручання у педагогічний процес.

Основними формами профілактики на­сильства й жорстокості серед дитячих, під­літкових і юнацьких груп є:

·         індивідуальна — взаємодія з учнів­ською молоддю, яка виявляє схильність до вчинення таких негативних дій;

·         групова — передбачає профілактику протиправної поведінки у формальних учнів­ських колективах, освітньому закладі загалом;

·         масова — пов'язана з проведенням у закладі навчальних занять, лекцій, бесід, тематичних вечорів.

 

Як вести себе під час артобстрілу в школі!

1. Сховатися у підвалі школи, бомбосховище або певних приміщеннях на нижніх поверхах. Вчителю взяти з собою навчальний журнал для переклички учнів.

2. Всі речі краще кинути і йти без нічого.

3. Під час обстрілу закрити вуха руками і відкрити рот.

4. Не знаходитися навпроти вікон.

5. Сісти на підлозі у несучих стін в безпечному приміщенні.

6. Не панікуйте, займіть себе чимось, можна рахувати хвилини.

На перерві:

1. Якщо ви почули свист снаряда (він схожий на шурхіт), а через 2-3 секунди - вибух, відразу падайте на підлогу, по можливості знаходитись потрібно біля несучих стін. Після затишшя ВЧИТЕЛЮ провести евакуацію учнів класу і спуститися в укриття (підвал, бомбосховище). Лежати треба, щоб знизити шанс отримання осколкового поранення. Осколки летять вгору і по дотичній. Якщо людина стоїть - більше шансів опинитися у них на шляху, ніж якщо лежить.

2. Не панікуйте: вже те, що ви чуєте сам звук польоту, означає, що снаряд пролетів досить далеко від вас, а ті секунди перед вибухом лише підтвердили досить безпечну відстань. В цей час швидко і уважно озирніться навколо: де можна сховатися надійніше і організуйте збір учнів класу і спустіться в укриття (підвал, бомбосховище).

Після закінчення обстрілу:

Залишаючи місце притулку, не давайте собі розслабитися. Тепер вся ваша увага повинна бути сконцентрована на тому, що у вас під ногами! Не піднімайте із землі ніяких невідомих предметів. Бойові елементи можуть вибухнути в руках від найменшого руху або дотику.

Вчителі!!!Всі увагу дітям і підліткам!!!

Не дайте їм підняти що-небудь з-під ніг!

За визначенням директором школи на нараді сигналу оповіщення у разі артобстрілу, вчителі зобов'язані довести цей сигнал до учнів і періодично проводити тренування з евакуації.

Державна служба України з надзвичайних ситуацій